Як підтримати близьку людину з ПТСР

Через війну багато українських військових пережили бойові дії, поранення, втрати й тривале перебування під загрозою. Цивільні також стикаються з обстрілами, окупацією, вимушеним переміщенням і втратою близьких. Такий досвід може підвищувати ризик ПТСР, але розлад розвивається не в кожної людини, яка пережила потенційно травматичну подію [1].

Повернення з фронту саме по собі не є ознакою ПТСР. Діагноз не можна встановити лише на підставі того, що людина брала участь у бойових діях. Після травматичної події вона може гірше спати, уникати розмов і зустрічей, гостро реагувати на звуки, віддалятися від близьких або ставати дратівливішою. Для родини такі зміни часто незрозумілі: спроби поговорити викликають відсторонення, а бажання допомогти іноді закінчується конфліктом.

Ці прояви можуть виникати при ПТСР, але самі по собі не підтверджують діагноз. Подібні зміни трапляються при депресії, тривожних розладах, проблемах зі сном, наслідках черепно-мозкової травми, вживанні алкоголю чи інших станах. Про симптоми й діагностику докладніше йдеться у статті “Що таке ПТСР”.

Цей матеріал про те, що можуть робити близькі, якщо ПТСР уже діагностовано або людина має виражені посттравматичні симптоми. Підтримка здатна зменшити додаткове напруження та полегшити звернення по допомогу, але не замінює професійного лікування [1, 2, 3].

Зміст

Коротко про підтримку людини з ПТСР

Пережита бойова або інша травматична подія не означає, що в людини обов’язково розвинувся ПТСР.
Запитуйте, яка допомога потрібна, не вимагайте подробиць і не намагайтеся самостійно проводити терапію.
Під час флешбеку спочатку перевірте безпеку, говоріть коротко, не торкайтеся без дозволу й допоможіть людині зорієнтуватися в теперішньому.
ПТСР не виправдовує погроз або насильства. За ризику самогубства чи небезпеки для інших потрібна професійна або екстрена допомога.

Що можуть і чого не можуть зробити близькі

Коли людині важко, близькі часто намагаються знайти правильні слова, заспокоїти її або взяти ситуацію під контроль. Частина таких дій справді допомагає. Інші можуть посилювати тиск, залежність або уникнення, навіть якщо намір був добрим. Тому варто розуміти власні можливості й обмеження.

Близькі не можуть припинити флешбеки силою переконання, самостійно вилікувати ПТСР або гарантувати певний термін відновлення. Вони також не відповідають за кожну емоцію, рішення чи вчинок іншої дорослої людини.

Водночас від близьких залежить чимало практичних речей. Вони можуть:

слухати, не вимагаючи подробиць;
говорити прямо й без приниження;
попереджати про зміни планів і раптові дії;
запитувати дозволу перед дотиком;
допомогти знайти фахівця або організувати прийом;
заздалегідь обговорити, що робити під час загострення;
не перебудовувати все сімейне життя навколо уникнення, але й не змушувати людину самостійно стикатися з травматичними нагадуваннями;
встановлювати межі та захищати себе й дітей.

Не кожній людині потрібна однакова допомога. Комусь під час напруження корисна тиха присутність, іншому потрібен простір. Один хоче, щоб його заздалегідь попереджали про гучні звуки, інший не хоче, щоб родина постійно повертала увагу до симптомів. Тому краще запитати прямо: “Що тобі допомагає, а що погіршує стан?”

Як говорити про стан без діагностування

Розмову краще починати у спокійніший момент. Під час флешбеку, сильного конфлікту або сп’яніння людині може бути складніше сприймати пояснення.

У розмові корисно розрізняти оцінку й спостереження. Оціночне судження приписує людині рису, мотив або внутрішній стан: “ти став агресивним”, “тобі на всіх байдуже”, “ти навмисно віддаляєшся”. Спостереження описує конкретну дію або зміну, яку можна перевірити.

Замість оцінки	Опишіть те, що бачите
“Ти став агресивним”	“Учора під час розмови ти кричав і вдарив по столу”
“Тобі на всіх байдуже”	“Цього тижня ти тричі відмовився від зустрічей і майже не розмовляв із нами”
“Ти себе накручуєш”	“Коли грюкають двері, ти сильно здригаєшся і довго не можеш заспокоїтися”

Можна також описати інші помітні зміни:

“Я помітив, що ти майже не спиш і часто прокидаєшся від кошмарів”.
“Останнім часом ти уникаєш зустрічей і майже не виходиш із дому”.

Такі фрази точніші за “у тебе ПТСР” або “ти став іншою людиною”. Тут не потрібно добирати бездоганно нейтральні слова. Конкретний опис зменшує суперечку про ярлик і дає змогу говорити про те, що ви справді помітили.

Потім можна запитати:

“Що зараз найважче?”
“Ти хочеш, щоб я просто вислухав чи допоміг знайти рішення?”
“Як мені поводитися, коли це повторюється?”

Не змушуйте людину розповідати про травматичну подію. Якщо вона сама хоче говорити, слухайте без допиту, оцінок і вимоги описувати подробиці. Якщо говорити не хоче, прийміть відмову й запитайте, яка інша допомога потрібна зараз.

Не наполягайте, що людині потрібно “виговоритися”. Не просіть її спеціально й докладно переказувати всю подію в надії, що після одного такого обговорення стане легше. Подібний одноразовий психологічний дебрифінг не рекомендують як спосіб запобігти ПТСР або лікувати його [4].

Це не означає, що говорити про пережите не можна. Якщо людина сама хоче розповісти, слухайте без допиту й вимоги продовжувати. Водночас оцініть власну готовність: ви не зобов’язані вислуховувати подробиці, з якими не можете впоратися.

Якщо слухати стає надто важко, можна зробити паузу й сказати про це без осуду: “Я хочу тебе підтримати, але зараз мені складно продовжувати цю розмову. Давай подумаємо, з ким ти ще можеш про це поговорити”. Підтримка не вимагає ставати єдиною людиною, якій близький розповідає про пережите [2, 3].

Фрази “візьми себе в руки”, “іншим було ще гірше”, “це вже в минулому” або “потрібно просто перестати про це думати” знецінюють стан і рідко допомагають. Не варто й обіцяти, що все швидко мине. Краще визнати складність ситуації: “Я бачу, що тобі зараз важко. Давай подумаємо, що може зробити цей день трохи керованішим”.

Що робити під час тригера або флешбеку

Тригером називають нагадування про травматичну подію: звук, запах, місце, дату, фразу, тілесне відчуття або інший стимул. Реакція може обмежитися різким напруженням або супроводжуватися нав’язливим спогадом, панікою чи флешбеком. Під час флешбеку людина частково переживає подію так, ніби вона відбувається зараз [1, 5].

Не кожна сильна реакція або завмирання є флешбеком. Раптова дезорієнтація, втрата свідомості, судоми, біль у грудях, утруднене дихання чи тривала нездатність упізнавати людей можуть мати інші причини й потребують медичної оцінки.

Під час епізоду:

Перевірте, чи немає безпосередньої фізичної небезпеки.
Назвіть себе, місце й поточну дату: “Це я. Ми вдома. Сьогодні [назвіть дату]”.
Говоріть повільно, короткими реченнями. Не ставте багато запитань одночасно.
Не торкайтеся людини без дозволу. Можна запитати: “Можна я візьму тебе за руку?”
Запропонуйте, а не нав’язуйте орієнтацію в теперішньому: подивитися навколо, назвати кілька предметів, відчути стопи на підлозі або зробити ковток води.
Не перекривайте вихід, не трясіть людину й не намагайтеся фізично стримувати її, якщо немає потреби запобігти безпосередній шкоді.

Фраза “тут безпечно” доречна лише тоді, коли небезпеки справді немає. Під час війни, повітряної тривоги або іншої актуальної загрози спершу потрібно діяти відповідно до ситуації, а не переконувати людину, що боятися нічого.

Після епізоду не вимагайте негайного пояснення. У спокійний час можна разом скласти короткий план: які ознаки помічає сама людина, чи можна до неї торкатися, які слова допомагають, коли потрібен простір і кому телефонувати, якщо стан не минає.

Ми підготували короткий шаблон, у якому можна заздалегідь записати, що допомагає людині під час сильного напруження, яких дій краще уникати та кому телефонувати, якщо стан не минає. Його варто заповнити разом у спокійний момент, а не вручати як готову інструкцію без обговорення. Скачайте його в нашому Телеграм каналі

Про те, як досліджують системи загрози, пам’яті й регуляції емоцій, докладніше йдеться у статті про нейробіологію ПТСР.

Як реагувати на відсторонення, уникнення та дратівливість

Відсторонення

Людина може менше говорити, не виявляти звичної теплоти або відмовлятися від близькості. При ПТСР це іноді пов’язано з емоційним онімінням, виснаженням, порушенням сну або намаганням не стикатися з болісними переживаннями. Проте відсторонення не має одного пояснення. Воно також може бути проявом депресії, конфлікту чи бажання збільшити дистанцію у стосунках.

Не потрібно вимагати доказів любові або наполягати на великій розмові. Можна запропонувати конкретний контакт без обов’язку емоційно відповідати: разом поїсти, прогулятися, подивитися фільм або виконати побутову справу. Відмова від однієї пропозиції не означає, що потрібно ображатися або повністю припиняти контакт.

Уникнення

Людина може уникати місць, людей, новин, звуків і розмов, пов’язаних із подією. Тимчасове зменшення навантаження після травми зрозуміле. Проблема виникає, коли уникнення дедалі більше звужує життя: людина перестає виходити з дому, працювати, лікуватися або підтримувати важливі стосунки.

Близьким не потрібно силоміць “виштовхувати із зони комфорту”. Водночас перебудова всього сімейного життя навколо уникнення може ненавмисно закріплювати його. Поступове наближення до травматичних нагадувань є частиною деяких методів лікування, але темп і завдання визначають разом із фахівцем [6].

Дратівливість

Підвищена напруженість, недосипання й готовність швидко реагувати на можливу загрозу можуть знижувати терпимість до шуму, непередбачуваності та побутових труднощів. Це пояснює частину різких реакцій, але не робить будь-яку поведінку допустимою.

Під час суперечки краще скоротити розмову й повернутися до неї після зниження напруження. Можна сказати: “Зараз ми обоє говоримо різкіше. Я зроблю паузу й повернуся до цієї теми за пів години”. Якщо з’являються погрози або фізична агресія, пріоритетом стає безпека.

Гнів, погрози та безпека близьких

Дратівливість і спалахи гніву можуть бути проявами ПТСР. Проте більшість людей із цим розладом не вдаються до насильства [7]. Діагноз може частково пояснювати реакцію людини, але не виправдовує погроз, приниження, залякування, переслідування, руйнування речей або фізичну агресію.

Якщо розмова стає дедалі напруженішою, зробіть паузу. Говоріть короткими реченнями, зберігайте фізичну дистанцію й не перекривайте людині вихід. Не торкайтеся без дозволу й не намагайтеся фізично стримувати її.

Можна сказати:

“Я готовий обговорювати це без крику й погроз”.
“Зараз я відійду, щоб ситуація не загострювалася”.
“Якщо ти погрожуватимеш мені або перекриватимеш вихід, я піду в безпечне місце й викличу допомогу”.

Межа описує вашу дію, якщо небезпечна поведінка продовжиться. Це не спосіб змусити іншу людину негайно змінитися.

Застосування сили, погроза зброєю, блокування виходу, удушення, переслідування або руйнування речей для залякування є небезпечною поведінкою. Відійдіть у безпечне місце, подбайте про дітей та інших залежних членів родини й викличте допомогу. В Україні можна телефонувати 112 або безпосередньо до поліції за номером 102. Якщо потрібна екстрена медична допомога, телефонуйте 103 [8]. Урядова лінія 1547 цілодобово й безкоштовно консультує з питань домашнього насильства [9].

Якщо загострення повторюються, план безпеки краще скласти заздалегідь. Він може містити місце, куди можна швидко піти, контакт довіреної людини, доступ до телефона, ключів і документів, умовне слово для близьких та домовленість про безпеку дітей.

Як запропонувати звернутися по професійну допомогу

Розмову краще починати у відносно спокійний момент. Говоріть про конкретні зміни, а не про характер людини:

“Я помітив, що ти майже не спиш і часто прокидаєшся від кошмарів”.
“Ти дедалі рідше виходиш із дому й відмовляєшся від речей, які раніше були для тебе важливими”.
“Мені здається, цей стан сильно виснажує тебе. Чи можемо ми поговорити про допомогу?”

Людині легше брати участь у рішенні, якщо з нею обговорюють можливості, а не повідомляють готовий висновок. Можна запитати:

“Що зараз турбує тебе найбільше: сон, тривога, спогади чи дратівливість?”
“Якої допомоги ти хотів би насамперед?”
“Чи погодився б ти на одну консультацію, щоб зрозуміти можливі варіанти?”

На першій зустрічі можна почати із симптомів, труднощів у повсякденному житті та очікувань від лікування. Людина має право запитувати про освіту й досвід фахівця, відмовитися від методу, який їй не підходить, або звернутися до іншого спеціаліста.

Близькі можуть знайти кількох фахівців із підготовкою в роботі з ПТСР, перевірити умови прийому, допомогти записатися або супроводити на першу зустріч, якщо людина цього хоче. Не варто самостійно проводити експозицію, докладно розпитувати про подію або переконувати людину “нарешті все виговорити”.

ПТСР піддається лікуванню. Найбільше доказів мають травма-фокусовані когнітивно-поведінкові підходи та десенсибілізація й репроцесуалізація рухами очей (EMDR). До найбільш рекомендованих методів також належать когнітивно-процесуальна терапія (CPT) і пролонгована експозиція (PE) [1, 6]. Докладніше про них ідеться в основній статті про ПТСР.

Якщо людина відмовляється, не потрібно повертатися до цієї розмови щодня. Можна залишити конкретну пропозицію: “Якщо ти вирішиш звернутися, я допоможу знайти фахівця”. Відмова від лікування не скасовує ваших меж.

Як підтримувати людину під час лікування

Початок лікування не означає, що симптоми одразу зникнуть. Деякі сесії можуть бути емоційно складними, особливо коли людина поступово наближається до спогадів або ситуацій, яких уникала. Тривале різке погіршення, поява суїцидальних думок або небезпечної поведінки потребують обговорення з фахівцем.

Запитайте, яка участь потрібна:

“Як я можу підтримати тебе після зустрічі?”
“Тобі зараз потрібна розмова, тиша чи допомога з побутовими справами?”
“Чи хочеш ти, щоб я нагадував про наступний прийом?”

Людина не зобов’язана переказувати зміст сесій. Замість вимоги звітувати можна сказати: “Якщо захочеш щось обговорити, я готовий вислухати”.

Практична підтримка може включати транспорт, догляд за дітьми, побутові справи або спокійний час після консультації. Вона має відповідати домовленості й не перетворюватися на постійний контроль.

Близьким не варто:

самостійно проводити терапевтичні вправи;
змушувати виконувати завдання швидше або інтенсивніше;
оцінювати, чи “достатньо добре” людина працює на терапії;
зв’язуватися з фахівцем за її спиною, якщо немає безпосередньої загрози;
радити змінювати дозу або припиняти приймання призначених препаратів.

Якщо з’явилися побічні ефекти медикаментів, їх обговорюють із лікарем, який призначив лікування. Зміни дозування або припинення приймання також потрібно узгоджувати з ним.

Під час травма-фокусованої терапії фахівець може запропонувати поступово наближатися до спогадів, місць або ситуацій, яких людина уникала. Близькі можуть підтримувати погоджений план, але не повинні самостійно визначати темп або створювати додаткові “експозиції” [6].

Критерієм покращення є не те, наскільки охоче людина говорить про травму. Значення мають зміни в повсякденному житті: сон, здатність працювати й підтримувати стосунки, зменшення уникнення, частоти флешбеків та інтенсивності інших симптомів.

Коли потрібна невідкладна допомога

ПТСР може поєднуватися з депресією, вживанням алкоголю або інших речовин, самоушкодженням і суїцидальними думками. У таких ситуаціях звичайної підтримувальної розмови може бути недостатньо.

Невідкладного реагування потребують такі ситуації:

людина прямо говорить про бажання померти або накласти на себе руки;
має конкретний план, визначений час або доступ до зброї, великої кількості ліків чи інших засобів;
нещодавно намагалася вчинити самогубство або завдала собі ушкоджень;
прощається, надсилає прощальні повідомлення або роздає важливі речі;
перебуває у стані сильного сп’яніння й погрожує собі або іншим;
має виражену дезорієнтацію, під час якої може завдати шкоди;
погрожує вбити іншу людину або застосувати зброю.

Якщо виникла підозра на суїцидальні наміри, запитайте прямо: “Ти думаєш про те, щоб накласти на себе руки?” Пряме запитання не підштовхує до самогубства. Воно допомагає зрозуміти серйозність ситуації й дає можливість говорити про те, що відбувається [10].

Якщо людина відповідає ствердно, уточніть, чи має вона план, визначений час і доступ до засобів. Не сперечайтеся, не соромте й не обіцяйте зберегти цю інформацію в таємниці.

За наявності конкретного плану, доступу до засобів або безпосередньої загрози:

Не залишайте людину саму, якщо перебування поруч не загрожує вашій безпеці.
Якщо це можна зробити без контакту й ризику для себе, приберіть доступні ліки та інші небезпечні засоби. Не намагайтеся силою забрати зброю або інший предмет у збудженої чи агресивної людини. Відійдіть у безпечне місце й повідомте диспетчеру про наявність зброї.
Телефонуйте 112 або 103 і чітко скажіть диспетчеру, що існує ризик самогубства.
Якщо людина поводиться агресивно або загрожує іншим, відійдіть у безпечне місце й телефонуйте 112 або 102.

Якщо небезпека не виглядає безпосередньою, але суїцидальні думки є, допоможіть зв’язатися з психіатром, сімейним лікарем, психотерапевтом або кризовою службою.

Для ветеранів, військових і членів їхніх родин в Україні цілодобово й безкоштовно працює гаряча лінія Українського ветеранського фонду:

0 800 33 20 29

На лінії цілодобово й безкоштовно надають кризову психологічну підтримку. Психологи пройшли спеціальне навчання, зокрема з питань запобігання суїцидам [11]. Дзвінок на гарячу лінію не замінює виклику екстрених служб, якщо небезпека безпосередня.

Як підтримувати близьку людину й не втратити себе

Тривала підтримка людини з ПТСР може впливати на сон, настрій, роботу та інші стосунки. Особливо виснажують постійне очікування загострення, необхідність підлаштовувати побут і відчуття, що від ваших дій залежить стан іншої людини [2, 3].

Ознаками надмірного навантаження можуть бути:

ваше життя дедалі більше обертається навколо симптомів близької людини;
ви постійно стежите за її настроєм і боїтеся сказати або зробити щось “не те”;
ви відмовляєтеся від роботи, відпочинку, друзів і власних планів;
погіршилися сон, концентрація або фізичне самопочуття;
з’явилися постійне роздратування, страх, безсилля чи емоційне оніміння;
ви приховуєте від інших погрози, агресію або небезпечну поведінку;
алкоголь, заспокійливі препарати чи інші речовини стали способом витримувати ситуацію.

Ці ознаки не встановлюють окремого діагнозу. Вони показують, що наявного способу справлятися вже недостатньо.

Межі визначають вашу участь

Межа описує, що ви готові робити і як діятимете, якщо певна поведінка продовжиться. Це не спроба змусити іншу людину змінитися.

Приклади:

“Я можу вислухати тебе зараз протягом пів години, а потім мені потрібен відпочинок”.
“Я допоможу знайти фахівця, але не можу проходити лікування замість тебе”.
“Я не скасовуватиму всі свої справи щоразу, коли тобі тривожно”.
“Якщо розмова переходить у крик, я зроблю паузу й повернуся пізніше”.

Людина може реагувати на межі образою або гнівом. Така реакція сама по собі не визначає доречність межі. Вона має бути конкретною, здійсненною і стосуватися ваших дій. Погрози, які ви не готові виконати, лише збільшують напруження.

Власне життя не потрібно ставити на паузу

Підтримка стає стійкішою, коли у вас зберігаються сон, робота, фізична активність, спілкування та заняття, не пов’язані з ПТСР близької людини. Частину практичних обов’язків можна розподілити між родичами або друзями, якщо сама людина з цим погоджується.

Близьким також може бути потрібна професійна підтримка. Індивідуальна психотерапія або групи для родичів дають простір для обговорення страху, злості, провини й складних рішень. Про принципи й формати такої допомоги можна прочитати у статті про психотерапію.

Якщо ви постійно почуваєтеся в небезпеці, межі систематично порушуються або стосунки тримаються на страху, головним питанням стає ваша безпека. Діагноз іншої людини не зобов’язує залишатися в небезпечних стосунках.

Чи можна за поведінкою зрозуміти, що в людини ПТСР?

Безсоння, дратівливість, уникнення, відсторонення та зловживання алкоголем можуть виникати при ПТСР, але також трапляються при депресії, тривожних розладах, проблемах зі сном, залежностях та інших станах. Діагноз встановлює фахівець після оцінювання всієї картини.

Чи потрібно розпитувати людину про травматичну подію?

Ні. Можна дати зрозуміти, що ви готові слухати, але людина сама вирішує, коли й скільки розповідати. Для підтримки достатньо говорити про теперішній стан і запитувати, яка допомога потрібна зараз.

Чи потрібно уникати всіх тригерів?

Повністю усунути всі нагадування зазвичай неможливо. Під час вираженого загострення тимчасове зменшення навантаження може бути доречним. Проте постійне уникнення здатне дедалі більше звужувати життя. Поступову роботу з тригерами краще проводити в межах терапії.

Чи робить ПТСР людину агресивною?

Дратівливість і спалахи гніву можуть бути симптомами ПТСР, але більшість людей із цим розладом не вдаються до насильства. Погрози, контроль, переслідування та фізична агресія потребують окремої оцінки безпеки.

Що робити, якщо людина відмовляється від лікування?

Спокійно описати зміни, запропонувати конкретну допомогу з пошуком фахівця й залишити можливість повернутися до розмови пізніше. Щоденний тиск зазвичай посилює опір. Відмова від лікування не вимагає від близьких відмовлятися від власних меж.

Чи можуть близькі бути присутніми на консультації?

Так, якщо людина з ПТСР погоджується і фахівець вважає це доречним. Спільна зустріч може допомогти обговорити вплив симптомів на родину й способи підтримки. Зміст індивідуальних сесій залишається конфіденційним.

Чи можна повністю одужати від ПТСР?

Ефективне лікування може суттєво зменшити симптоми й допомогти повернутися до роботи, стосунків та інших сфер життя. У частини людей симптоми зникають, в інших залишаються окремі прояви, які вже не визначають повсякденне життя. Універсального прогнозу немає.

Висновок

Підтримка людини з ПТСР не вимагає безпомилково добирати слова або бути доступним цілодобово. Її основа проста: слухати без примусу, запитувати про потреби, не брати на себе роль терапевта й допомагати звернутися по професійну допомогу.

Співчуття не скасовує меж. Якщо з’являються погрози, насильство або ризик самогубства, пріоритетом стає безпека, а не спроба самостійно заспокоїти чи переконати людину. Підтримка не позбавляє одну людину відповідальності за власне лікування, а іншу — права на власне життя.

Матеріал має загальний інформаційний характер і не замінює індивідуальної медичної або психологічної консультації. За безпосередньої загрози життю чи здоров’ю звертайтеся до екстрених служб.

Допоможи проєкту

repetskie.in.ua — незалежний ресурс про психологію та ментальне здоров’я українською. Тут немає реклами — лише науково обґрунтований контент, створений заради розуміння і допомоги.

Підтримайте проєкт, якщо вважаєте його цінним.

Підтримати проєкт через Monobank →

Підтримати проєкт через Wayforpay →

Читачі, які підтримують сайт →

Також ви можете підтримати нас, поділившись статтею в соц. мережах

Джерела

[1] World Health Organization. (2026, September 11). Post-traumatic stress disorder. https://www.who.int/news-room/fact-sheets/detail/post-traumatic-stress-disorder

[2] U.S. Department of Veterans Affairs, National Center for PTSD. Helping a Family Member Who Has PTSD. https://www.ptsd.va.gov/family/how_family_member.asp. Дата звернення: 27.09.2026.

[3] U.S. Department of Veterans Affairs, National Center for PTSD. How Does PTSD Affect Families? https://www.ptsd.va.gov/family/effect_families.asp. Дата звернення: 27.09.2026.

[4] National Institute for Health and Care Excellence. (2018). Post-traumatic stress disorder (NG116): Recommendations. https://www.nice.org.uk/guidance/ng116/chapter/recommendations. Дата звернення: 29.09.2026.

[5] U.S. Department of Veterans Affairs, National Center for PTSD. Coping with Traumatic Stress Reactions. https://www.ptsd.va.gov/gethelp/coping_stress_reactions.asp. Дата звернення: 27.09.2026.

[6] U.S. Department of Veterans Affairs, National Center for PTSD. Overview of Psychotherapy for PTSD. https://www.ptsd.va.gov/professional/treat/txessentials/overview_therapy.asp. Дата звернення: 27.09.2026.

[7] U.S. Department of Veterans Affairs, National Center for PTSD. PTSD and the Family. https://www.ptsd.va.gov/professional/treat/specific/ptsd_family.asp. Дата звернення: 27.09.2026.

[8] Міністерство внутрішніх справ України. Служба 112: усі екстрені служби за єдиним номером. https://mvs.gov.ua/mvs-specprojekti/sluzba-112-usi-ekstreni-sluzbi-za-jedinim-nomerom. Дата звернення: 27.09.2026.

[9] Кабінет Міністрів України. (2023). Якщо ви постраждали від домашнього насильства або стали його свідком, телефонуйте на гарячу лінію 15-47. https://www.kmu.gov.ua/news/yakshcho-vy-postrazhdaly-vid-domashnoho-nasylstva-abo-staly-ioho-svidkom-telefonuite-na-hariachu-liniiu-15-47

[10] World Health Organization. (2021). Do you know someone who may be considering suicide? https://cdn.who.int/media/docs/default-source/campaigns-and-initiatives/world-mental-health-day/2021/4_suicide_for_friend_family_members_2021.pdf

[11] Український ветеранський фонд. Гаряча лінія кризової та юридичної підтримки. https://veteranfund.com.ua/projects/hot_line/. Дата звернення: 27.09.2026.