Що таке ПТСР: симптоми, діагностика та лікування

Після обстрілу, аварії, насильства або іншої небезпечної події людина може погано спати, здригатися від різких звуків, уникати нагадувань і знову повертатися думками до пережитого. Такі реакції самі по собі ще не означають посттравматичний стресовий розлад.

ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) — це психічний розлад, який може розвинутися після надзвичайно загрозливої або жахливої події. Для діагнозу має значення не лише те, що сталося. Фахівець оцінює характерне поєднання симптомів, їхню тривалість, зв’язок із подією та вплив на повсякденне життя [1, 2].

Більшість людей, які пережили потенційно травматичну подію, не розвивають ПТСР. Частина поступово відновлюється, частині потрібна професійна допомога. Передбачити перебіг лише за силою першої реакції неможливо [1].

Після яких подій може виникнути ПТСР

У діагностичних класифікаціях ідеться про події, пов’язані зі смертю, загрозою життю, серйозним ушкодженням або сексуальним насильством. Це можуть бути:

• бойові дії, обстріли, полон або катування;
• фізичний чи сексуальний напад;
• тяжка аварія або природна катастрофа;
• безпосереднє спостереження за насильницькою смертю чи тяжким пораненням;
• звістка про насильницьку або випадкову смерть близької людини;
• повторний професійний контакт із тяжкими подробицями травматичних подій, наприклад у рятувальників чи фахівців, які працюють із наслідками насильства [1, 2].

Докладніше про один із таких досвідів та його наслідки йдеться у статті “Сексуальне насильство: його вплив на здоров’я”.

Під час війни реальна небезпека та посттравматичні симптоми можуть існувати одночасно. Настороженість у зоні ризику не можна автоматично вважати проявом розладу. Потрібно враховувати, наскільки реакція відповідає поточним умовам і як вона впливає на життя людини.

“Дитяча травма”, “родова травма” і “травма відторгнення”: чи це діагнози

Слово “травма” використовують у кількох значеннях. У побуті ним можуть називати досвід, який залишив тривалий емоційний слід. У дослідженнях говорять про несприятливий дитячий досвід, міжпоколінні наслідки насильства або вплив хронічного стресу. У діагностиці ПТСР значення слова вужче: оцінюють і характер події, і визначений набір симптомів.

Дитячі травми

“Дитяча травма” — широке поняття, а не окремий діагноз. Воно може охоплювати насильство, занедбання потреб дитини, життя поруч із домашнім насильством, втрату близьких, нестабільність у сім’ї та інші несприятливі обставини. Такі переживання можуть впливати на психічне й фізичне здоров’я в подальшому житті [3].

Ці ситуації відрізняються за характером і можливими наслідками. Наприклад, сексуальне або тяжке фізичне насильство може відповідати критерію травматичної події для ПТСР. Емоційне нехтування, розлучення батьків чи постійна критика можуть серйозно впливати на людину, але самі по собі не означають наявності ПТСР. Допомога може бути потрібна незалежно від того, як називають цей досвід.

Травма відторгнення

“Травма відторгнення” не є окремим діагнозом у DSM-5-TR або ICD-11 [2, 4]. Цією фразою часто описують болісний досвід відмови, виключення з групи, розриву стосунків або повторного неприйняття.

Такий досвід може бути пов’язаний із тривогою, пригніченим настроєм, соромом, труднощами у стосунках або уникненням близькості. Водночас сама назва не пояснює причину цих проявів і не визначає лікування. Для цього потрібно оцінити конкретні симптоми, обставини та способи, якими проблема підтримується тепер.

Родова або міжпоколінна травма

У науковій літературі досліджують міжпоколінні наслідки війни, геноциду, насильства та інших тяжких подій. Досвід попереднього покоління може позначатися на дітях через психічний стан батьків, стиль взаємодії в сім’ї, засвоєні способи реагування, сімейні історії, умови життя та суспільні наслідки подій.

Також вивчають можливі біологічні, зокрема епігенетичні, шляхи. Проте дослідження людей поки не дають змоги відокремити їх від сімейних, соціальних і внутрішньоутробних впливів. Вони не доводять, що нащадки буквально успадковують пам’ять про подію або готову “травму” через ДНК [5].

Тому “родова травма” може використовуватися як неформальна назва сімейного чи історичного контексту, але не як універсальне пояснення сучасних психологічних труднощів. Під час оцінки фахівець зосереджується на тому, що відбувається з конкретною людиною: її симптомах, стосунках, переконаннях, поведінці та умовах життя.

Широке слово “травма” може допомогти назвати болісний досвід. Але воно не замінює клінічної оцінки й не означає автоматично ПТСР.

Реакція після травми ще не є ПТСР

У перші дні та тижні після небезпечної події можуть з’явитися:

• нав’язливі спогади або кошмари;
• труднощі зі сном і концентрацією;
• напруження, дратівливість або сильна настороженість;
• емоційне оніміння чи відчуття нереальності;
• бажання уникати розмов і нагадувань;
• страх, провина, гнів або смуток.

Ці реакції можуть бути болісними, однак у багатьох людей із часом слабшають. Підтримка, відновлення безпеки та повернення до посильних повсякденних справ можуть сприяти відновленню [1].

DSM-5-TR розмежовує гострий стресовий розлад у перший місяць після події та ПТСР, симптоми якого тривають понад місяць. ICD-11 організовує критерії дещо інакше, тому діагноз не варто зводити лише до календарного порогу [2, 4]. Якщо стан різко погіршується, людина не може піклуватися про себе або перебуває в небезпеці, по допомогу звертаються одразу, не чекаючи завершення місяця.

Основні симптоми ПТСР

ICD-11 описує три основні групи проявів: повторне переживання події в теперішньому, уникнення нагадувань і стійке відчуття актуальної загрози. Симптоми мають спричиняти помітний дистрес або порушувати особисте, сімейне, соціальне, навчальне чи професійне життя [1, 4].

Повторне переживання

Людина не просто згадує подію, а переживає її так, ніби загроза знову стала близькою. Це може відбуватися у формі яскравих нав’язливих спогадів, кошмарів або флешбеків. Під час флешбеку відчуття теперішнього може частково втрачатися, але інтенсивність таких епізодів буває різною [1].

Звичайний неприємний спогад не обов’язково є повторним переживанням у клінічному сенсі. Під час оцінки враховують, чи супроводжується він відчуттям, що подія знову відбувається, і наскільки це порушує життя.

Уникнення

Людина намагається не думати й не говорити про подію або обходить місця, людей і ситуації, які її нагадують. Уникнення може швидко зменшувати напруження. Через це воно закріплюється, водночас звужуючи життя й обмежуючи можливість перевірити, які нагадування зараз справді небезпечні, а які вже ні.

Відчуття актуальної загрози

Людина залишається надмірно настороженою, постійно перевіряє оточення або різко реагує на раптові звуки й рухи. Можуть виникати проблеми зі сном, дратівливість і труднощі з концентрацією. Якщо зовнішня загроза зберігається, ці прояви оцінюють з урахуванням реальної ситуації.

DSM-5-TR використовує ширшу модель із чотирма групами симптомів. Окрім повторного переживання й уникнення, вона окремо враховує зміни думок і настрою, а також збудження та реактивності [2]. Тому різні надійні джерела можуть групувати ознаки ПТСР по-різному, не суперечачи одне одному.

Чому симптоми можуть зберігатися

ПТСР не має одного механізму, який однаково працює в усіх людей. На перебіг можуть впливати особливості навчання на загрозі, пам’яті, уваги, сну, тілесної реактивності та способів справлятися з нагадуваннями.

Наприклад, після ДТП людина перестає користуватися автомобілем. Відмова від поїздки одразу знижує тривогу, тому здається ефективною. З часом уникнення може поширитися на громадський транспорт, жваві дороги чи навіть вихід із дому. Людина дедалі рідше отримує досвід безпечного перебування в цих ситуаціях, а страх продовжує визначати її поведінку.

Цей приклад не пояснює кожен випадок ПТСР, але показує, як короткочасне полегшення іноді може підтримувати проблему.

Дослідження мозку допомагають перевіряти можливі механізми розладу, проте групові відмінності на МРТ не дають змоги встановити діагноз конкретній людині. Докладніше про це — у матеріалі “Нейробіологія ПТСР: як травма змінює мозок”.

Що підвищує або знижує ризик

Ризик ПТСР пов’язаний не з одним чинником. Значення можуть мати:

• тривалість, повторюваність і характер загрози;
• тяжке фізичне ушкодження або спостереження за шкодою іншим;
• попередні травматичні події та психічні розлади;
• нестача безпеки, житла, медичної допомоги чи соціальної підтримки після події;
• нові стресові події, які не дають відновитися.

Підтримка близьких та інших людей після події пов’язана з нижчим ризиком ПТСР [1]. Водночас жоден захисний чинник не дає гарантії, а наявність кількох факторів ризику не означає, що розлад обов’язково виникне.

Як встановлюють діагноз

Діагностика передбачає розмову про симптоми та їхній контекст. Фахівець з’ясовує:

• що сталося і як людина була пов’язана з подією;
• які симптоми виникли та як вони пов’язані з нагадуваннями;
• коли вони почалися, як змінювалися і скільки тривають;
• як вони впливають на сон, роботу, навчання, стосунки та безпеку;
• чи можуть прояви краще пояснюватися іншим психічним або фізичним станом;
• чи є депресивні симптоми, вживання речовин, наслідки черепно-мозкової травми або ризик самогубства [6].

Опитувальник може показати, що потрібне докладніше обстеження, але не замінює клінічного інтерв’ю. Сильна реакція під час розповіді про подію також не доводить ПТСР без оцінки всієї клінічної картини.

Чим ПТСР може бути схожий на інші стани

Стан	Що може бути схожим	На що звертають увагу під час оцінки
ПТСР	Тривога, порушення сну, пригнічений настрій, проблеми з концентрацією	Повторне переживання травматичної події, уникнення пов’язаних із нею нагадувань і стійке відчуття загрози
Депресія	Відсторонення, втрата інтересу, провина, безсоння	Пригнічений настрій та втрата інтересу можуть не бути організовані навколо травматичної події
Панічний розлад	Раптовий страх, серцебиття, задишка, уникнення	Повторні панічні атаки та страх нової атаки можуть виникати без повторного переживання травми
Генералізований тривожний розлад	Напруження, проблеми зі сном і концентрацією	Тривале занепокоєння стосується багатьох сфер, а не переважно травматичних нагадувань
Розлад адаптації	Симптоми почалися після значного стресу	Стресова подія або набір симптомів не відповідають критеріям ПТСР
Наслідки черепно-мозкової травми	Порушення пам’яті, сну, уваги, дратівливість	З’ясовують обставини ушкодження, неврологічні симптоми; обидва стани можуть існувати одночасно

Наприклад, після аварії людина може відчувати тривогу в автомобілі, уникати місця події та переживати флешбеки. Такий зв’язок симптомів із конкретною подією може вказувати на ПТСР. Якщо тривога охоплює роботу, здоров’я, фінанси й майбутнє та не зосереджена навколо пережитої події, фахівець перевірятиме й інші можливі пояснення, зокрема генералізований тривожний розлад.

Це спрощене порівняння, а не інструмент самодіагностики. ПТСР може поєднуватися з депресією, тривожними розладами, болем або проблемним уживанням алкоголю та інших речовин [1, 6].

Коротке порівняння стресу, тривоги, депресії, ПТСР та інших поширених станів є в Гіді по ментальному здоров’ю.

Чим комплексний ПТСР відрізняється від ПТСР

ICD-11 виділяє комплексний ПТСР як окремий діагноз. Для нього мають виконуватися основні критерії ПТСР, а також бути стійкі труднощі в трьох сферах:

• регуляція емоцій;
• ставлення до себе, часто з вираженим соромом, провиною або відчуттям власної нікчемності;
• близькі стосунки та відчуття зв’язку з іншими [4].

Комплексний ПТСР часто пов’язують із тривалими або повторюваними подіями, з яких було важко втекти: катуванням, рабством, тривалим домашнім чи сексуальним насильством, повторним насильством у дитинстві. Однак сама історія подій не визначає діагноз. Потрібна відповідна клінічна картина.

У DSM-5-TR комплексний ПТСР не виділено як окрему категорію [2, 4]. Через це формулювання діагнозу може залежати від класифікації, якою користується фахівець.

Як лікують ПТСР

ПТСР піддається лікуванню. Найбільшу доказову підтримку мають психотерапевтичні методи, які цілеспрямовано працюють із травматичними спогадами, значенням події, уникненням і безпечним поверненням до ситуацій, що стали нагадуваннями [1, 6].

До методів, які рекомендує клінічна настанова VA/DoD, належать:

• когнітивно-процесуальна терапія, або CPT;
• пролонгована експозиція, або PE;
• десенсибілізація та репроцесуалізація рухами очей, або EMDR [6].

Назва “експозиція” не означає, що людину без підготовки змушують знову пережити подію. У структурованій терапії роботу планують разом із фахівцем, пояснюють її мету, стежать за станом і просуваються в узгодженому темпі.

Певні антидепресанти також можуть зменшувати симптоми ПТСР. Рішення про медикаменти приймають разом із лікарем з урахуванням інших станів, побічних ефектів і попереднього лікування [6]. Самостійно починати, змінювати дозу чи різко припиняти приймання препаратів не варто.

Вибір лікування залежить від симптомів, супутніх проблем, досвіду попередньої допомоги, доступності методу та вподобань людини. Універсальної кількості сесій і гарантованого строку відновлення немає.

Що можна зробити самостійно

Самодопомога не замінює лікування, коли симптоми виражені, але може підтримати відновлення:

• дбати про фізичну безпеку та базові потреби;
• наскільки можливо зберігати простий режим сну, харчування й повсякденних справ;
• підтримувати контакт із людьми, поруч із якими безпечно;
• говорити про подію лише тоді й настільки докладно, наскільки людина готова;
• обмежити алкоголь та інші речовини, які можуть тимчасово притупляти переживання, але погіршувати сон і симптоми;
• за виражених або стійких проявів звернутися до фахівця, який має підготовку в роботі з травмою [1].

Під час сильного напливу спогадів може допомогти орієнтація в теперішньому: назвати дату й місце, відчути опору стоп, описати кілька предметів навколо. Мета полягає в тому, щоб помітити різницю між спогадом і теперішньою ситуацією, а не намагатися придушити емоцію.

Інтенсивну роботу з травматичними спогадами краще проводити в межах структурованої терапії. Терапевтичні методи мають послідовність, показання й обмеження, яких не відтворюють короткі інструкції або відео.

Як підтримати близьку людину

Корисно запитати, якої допомоги людина потребує зараз, поважати її межі й підтримувати конкретними діями. Не потрібно вимагати докладної розповіді, переконувати “забути” подію або самостійно проводити експозицію.

Якщо симптоми посилюються, можна спокійно запропонувати допомогу в пошуку фахівця чи супроводі на консультацію. Докладні рекомендації з прикладами фраз є в матеріалі “Як допомогти близькій людині з ПТСР”.

Коли потрібна невідкладна допомога

Негайна допомога потрібна, якщо людина:

• говорить про самогубство, має план або намір заподіяти собі шкоду;
• становить безпосередню небезпеку для себе чи інших;
• не може подбати про базову безпеку;
• перебуває в стані вираженої дезорієнтації або втрати контакту з реальністю;
• через алкоголь, інші речовини чи тяжкий фізичний стан потребує медичного втручання.

За безпосередньої небезпеки телефонуйте 112 або 103. Гаряча лінія кризової підтримки Українського ветеранського фонду працює безкоштовно й цілодобово за номером 0 800 33 20 29 [7].

Не залишайте людину саму, якщо це безпечно для вас, приберіть доступ до очевидних засобів самоушкодження та зверніться по екстрену допомогу. Якщо небезпека походить від іншої людини, першочерговим завданням є вийти в безпечне місце.

Поширені запитання

Чи завжди після травматичної події виникає ПТСР?

Ні. Більшість людей не розвивають ПТСР після потенційно травматичної події. Частина реакцій поступово слабшає без формування розладу [1].

Коли симптоми після події можуть вказувати на ПТСР?

DSM-5-TR передбачає, що симптоми ПТСР тривають понад місяць, утворюють характерне поєднання та спричиняють значний дистрес або порушують повсякденне життя [2]. Якщо стан різко погіршується або виникає небезпека, по допомогу звертаються раніше.

Чим ПТСР відрізняється від інших тривожних станів?

Для ПТСР характерний зв’язок симптомів із травматичною подією: її повторне переживання, уникнення нагадувань і стійке відчуття загрози. За інших тривожних розладів страх і занепокоєння можуть бути пов’язані з іншими ситуаціями або охоплювати багато сфер життя.

Чи лікується ПТСР?

Для ПТСР існують ефективні методи лікування. Найбільшу доказову підтримку мають травма-фокусовані психотерапевтичні підходи, зокрема CPT, PE та EMDR. Вибір методу, тривалість лікування й відповідь на нього відрізняються [1, 6].

Висновок

ПТСР визначають за характерним поєднанням симптомів після травматичної події: повторним переживанням, уникненням, відчуттям актуальної загрози та порушенням повсякденного життя.

Ширші назви на кшталт “дитячої”, “родової” або “травми відторгнення” можуть описувати важливий досвід, але самі по собі не визначають діагноз. Під час оцінки важливо зрозуміти, які саме симптоми є зараз, як вони впливають на життя і яка допомога відповідає конкретній проблемі.

Матеріал має загальний інформаційний характер і не замінює діагностики, медичної консультації чи індивідуального плану лікування.

Джерела

[1] World Health Organization. (2026, September 11). Post-traumatic stress disorder. Сторінка ВООЗ. Дата звернення: 13.09.2026.

[2] American Psychiatric Association. (2022). Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders (5th ed., text rev.; DSM-5-TR). American Psychiatric Association Publishing. Сторінка видання.

[3] Centers for Disease Control and Prevention. (2026, March 2). About Adverse Childhood Experiences. Сторінка CDC. Дата звернення: 13.09.2026.

[4] Cloitre, M. (2020). ICD-11 complex post-traumatic stress disorder: simplifying diagnosis in trauma populations. The British Journal of Psychiatry, 216(3), 129–131. DOI: 10.1192/bjp.2020.43.

[5] Yehuda, R., & Lehrner, A. (2018). Intergenerational transmission of trauma effects: putative role of epigenetic mechanisms. World Psychiatry, 17(3), 243–257. DOI: 10.1002/wps.20568.

[6] Schnurr, P. P., Hamblen, J. L., Wolf, J., et al. (2024). The Management of Posttraumatic Stress Disorder and Acute Stress Disorder: Synopsis of the 2023 U.S. Department of Veterans Affairs and U.S. Department of Defense Clinical Practice Guideline. Annals of Internal Medicine, 177(3), 363–374. DOI: 10.7326/M23-2757.

[7] Міністерство у справах ветеранів України. Психологічна підтримка на гарячій лінії Українського ветеранського фонду. Сторінка Міністерства. Дата звернення: 13.09.2026.