Надійна прив’язаність не є рідкісним ідеалом
У популярних матеріалах значно частіше говорять про тривожний, уникаючий і тривожно-уникаючий патерни. Через це може виникнути враження, ніби надійна прив’язаність є рідкісним результатом майже ідеального дитинства. Проте дослідження не підтверджують, що вона становить рідкісний виняток.
Великий глобальний метааналіз досліджень із використанням Strange Situation Procedure (SSP), що охопив понад 20 000 діад “немовля — піклувальник” із 285 досліджень, показав такий розподіл: 51,6% дітей отримали надійну класифікацію, 14,7% — уникаючу, 10,2% — резистентну (амбівалентну), 23,5% — дезорганізовану [1]. У національно репрезентативному дослідженні жителів США віком від 15 до 54 років надійна категорія також виявилася найпоширенішою серед дорослих і становила 59%. Уникаюча категорія становила 25,2%, тривожна — 11,3%, а ще 4,5% учасників не вдалося однозначно класифікувати [2]. Це одне дослідження 1997 року з конкретною віковою вибіркою та методом самозвіту, тому розподіл може відрізнятися залежно від вибірки, країни й інструменту оцінювання.
Ці цифри не можна порівнювати напряму. SSP оцінює поведінку немовляти в конкретних стосунках із конкретним піклувальником під час коротких епізодів розлуки й возз’єднання. Самозвіти дорослих описують суб’єктивні очікування та переживання близькості, залежності й відкидання в дорослих стосунках. Adult Attachment Interview (AAI) оцінює стан свідомості щодо прив’язаності за зв’язністю та організацією розповіді про ранній досвід — простіше кажучи, наскільки послідовно й зв’язно людина розповідає про своє дитинство, а не який саме досвід вона мала. Це споріднені, але не тотожні конструкти, тому їхні класифікації не є взаємозамінними.
У наведених дослідженнях дітей і дорослих надійна класифікація була найбільшою окремою групою, хоча методи оцінювання та вибірки суттєво відрізнялися. Це не означає, що вона універсальна, незмінна або рівнозначна психологічному здоров’ю. Проте надійність не є недосяжним стандартом для людей з ідеальним дитинством. Це поширений спосіб організації близькості.
Що означає надійний патерн у дорослих
Низька тривожність і низьке уникання
У провідній самозвітній традиції дослідження романтичної прив’язаності дорослих індивідуальні відмінності переважно описують за двома вимірами: тривожністю та униканням. Один із найвпливовіших підходів до вимірювання прив’язаності розробили Келлі Бреннан, Кетрін Кларк та Філіп Шейвер (Kelly Brennan, Catherine Clark, Phillip Shaver). Вони проаналізували ключові опитувальники прив’язаності дорослих того часу й звели їх до двох основних вимірів [3].
Тривожність відображає занепокоєння щодо відкидання чи покинутості та схильність шукати підтвердження надійності стосунків. Уникання відображає дискомфорт від близькості й залежності, а також бажання зберігати емоційну та фізичну дистанцію.
У цій статті слово “тип” використано як поширену назву патерну. У дослідженнях романтичної прив’язаності дорослих частіше йдеться про безперервні виміри тривожності та уникання, а не про жорсткі категорії.
Надійний патерн у цій моделі означає одночасно низькі показники за обома вимірами, а не відсутність емоцій чи ідеальну безтурботність. Людина з надійним патерном може відчувати тривогу в стосунках, але вона не переростає у хронічну настороженість щодо стабільності зв’язку. Так само людина може цінувати незалежність, не перетворюючи її на постійне уникання близькості.
Strange Situation, AAI та романтичні самозвіти: різні конструкти
У попередньому розділі вже йшлося про те, що дитяча поведінка в SSP, доросла розповідь в AAI та самозвіт про романтичні стосунки вимірюють різні речі. Практичний висновок із цього розмежування такий: усе описане нижче стосується патерну, який виявляється в самозвітах і спостережуваній поведінці дорослих партнерів одне з одним, а не поведінки немовляти в лабораторній ситуації розлуки.
Детальніше про співвідношення цих трьох вимірювальних традицій можна прочитати в статті “Теорія прив’язаності: як ранній досвід формує наші стосунки”.
Для надійної прив’язаності не потрібні ідеальні батьки
Батьківська чутливість
Один із найважливіших чинників надійної прив’язаності — батьківська чутливість. Це здатність вчасно помічати сигнали дитини, правильно їх розуміти й доречно реагувати. Метааналіз Маріанни де Вольф і Марінуса ван Ейзендорна (Marianne De Wolff, Marinus van IJzendoorn), що об’єднав 66 досліджень, підтвердив цей зв’язок і показав його масштаб. У дослідженнях, методологічно найближчих до оригінальної роботи Мері Ейнсворт (Mary Ainsworth), сила асоціації між чутливістю і надійною прив’язаністю становила r = 0,24 [4]. Це помірний зв’язок, а не абсолютний.
Ці дані не дають підстав розглядати чутливість як єдиний чинник формування прив’язаності. Автори метааналізу не встановлювали, із чим пов’язана решта варіації в результатах. У літературі розглядають різні можливі чинники, від темпераменту дитини до ширшого сімейного контексту, але в цьому дослідженні їх не перевіряли. Чутливість має значення, проте не працює як єдиний перемикач між надійним і ненадійним патерном.
Неминучі неузгодженості та можливе значення відновлення контакту
Ще один поширений міф полягає в тому, що надійна прив’язаність формується лише тоді, коли батьки постійно вловлюють і задовольняють потреби дитини. Класичне мікроаналітичне дослідження Едварда Троніка і Джеффрі Кона (Edward Tronick, Jeffrey Cohn) не оцінювало задоволення потреб чи формування прив’язаності. Воно показало, що поведінкова координація між матір’ю і немовлям не є постійною.
Координовані стани, коли міміка, погляд і емоційний тон дорослого й дитини збігаються та ніби “потрапляють в один ритм”, регулярно змінювалися некоординованими станами, коли цей ритм порушувався, наприклад дитина відвертається чи дорослий не встигає підлаштуватися під її настрій.
Так от виявилось, що в дослідженні повна координація займала меншу частку часу взаємодії [5]. Отже, принаймні в такій лабораторній взаємодії неузгоджені стани виникали регулярно і не були рідкісним винятком. Вибірка становила 54 діади, а точні частки залежали від віку дитини, статі й типу узгодженості.
Окреме невелике лонгітюдне дослідження припускає, що швидше відновлення координації після розсинхронізації може бути пов’язане з подальшою надійною прив’язаністю дитини [6]. Це попередній результат, отриманий на обмеженій вибірці з 58 діад. Він не доводить, що саме відновлення відрізняє надійну прив’язаність від ненадійної.
Що означає цифра “30%”
У цьому контексті часто згадують популярну тезу, нібито дослідження показали, що батькам достатньо влучати в потреби дитини лише у 30% випадків. Це спрощення, а джерело цифри має інший зміст.
У згаданому дослідженні Троніка і Кона узгоджений, скоординований стан між дорослим і дитиною займав приблизно 30% часу взаємодії або менше [5]. Це частка часу в певному поведінковому стані під час конкретного лабораторного завдання, а не показник того, яку частину потреб дитини достатньо задовольнити.
Формула “30% уваги вистачить” із цих даних не випливає. Дослідження показало, що поведінкова координація не є постійною, але не визначало мінімального відсотка “достатньої” батьківської присутності чи частки потреб, які необхідно задовольняти.
Як надійна прив’язаність виглядає в повсякденні
Наведена нижче таблиця описує загальні тенденції, які в дослідницькій літературі пов’язують із вищою чи нижчою тривожністю та униканням. Це не готові поведінкові сценарії для конкретної людини чи ситуації.
Дослідники прив’язаності описують ці тенденції через поняття гіперактиваційних стратегій, пов’язаних із вищою тривожністю, та деактиваційних стратегій, пов’язаних із вищим униканням [7].
| Вимір | Можлива тенденція за умов стресу в стосунках |
|---|---|
| Нижчі тривожність та уникання | Більша готовність прямо звертатися по підтримку й приймати близькість |
| Вища тривожність | Посилена увага до можливих ознак відкидання, активніший пошук близькості та підтвердження |
| Вищий рівень уникання | Схильність приглушувати потребу в підтримці, збільшувати дистанцію або покладатися переважно на себе |
Це опис середніх тенденцій у групах, а не діагностичний інструмент. Поведінка конкретної людини в певний момент залежить від багатьох чинників. Незалежно від переважного патерну, люди іноді реагують не так, як для них звично.
Ці тенденції можна проілюструвати буденними прикладами надійнішого функціонування в різних ситуаціях.
Як це виглядає у звичних ситуаціях
| Ситуація | Надійніше функціонування |
|---|---|
| Партнер довго не відповідає | Тривога можлива, але людина не робить негайного висновку про відкидання |
| Потрібна підтримка | Прямо говорить про свій стан і формулює прохання |
| Партнер просить більше простору | Уточнює домовленості й не сприймає дистанцію автоматично як загрозу розриву |
| Виникає конфлікт | Може взяти паузу, а після зниження напруження повернутися до розмови |
| Партнер порушує її межі | Позначає, що для неї неприйнятно, не використовуючи мовчання чи загрозу розриву як покарання |
Це можливі, а не гарантовані способи реагування. Одна й та сама людина може поводитися так в одних стосунках чи станах інакше, ніж в інших.
Взаємозалежність і dependency paradox
Популярне уявлення про здорові стосунки часто протиставляє незалежність і близькість, ніби доросла людина має обирати між самостійністю та потребою в іншому. Дослідження прив’язаності дорослих пропонують інший погляд. Надійний патерн передбачає взаємозалежність, тобто здатність покладатися на партнера й водночас зберігати спроможність діяти самостійно.
Брук Фіні (Brooke Feeney) за допомогою кількох методів, зокрема лабораторної маніпуляції та піврічного спостереження, перевіряла контрінтуїтивне припущення: прийняття залежності від партнера може бути пов’язане з більшою самостійністю людини [8].
Партнери, які відчували, що можуть покластися на підтримку іншого в разі потреби, з часом демонстрували більше ознак автономного функціонування. Тобто здатності діяти самостійно й покладатися на власні сили в різних сферах життя, ніж партнери без такої опори.
Одне з можливих пояснень полягає в тому, що відчуття доступної підтримки полегшує готовність наважитися на щось складне. Дослідження встановило зв’язок між прийняттям залежності й автономним функціонуванням, але не доводило окремо кожен можливий життєвий результат, наприклад кар’єрний ризик чи творчі досягнення. Такі приклади можна розглядати лише як ілюстрацію напрямку зв’язку, а не як перелік доведених наслідків.
Безпечна гавань і надійна база у дорослих стосунках
Підтримка під час дистресу
У теорії прив’язаності розрізняють дві взаємопов’язані функції близьких стосунків: безпечну гавань (safe haven) і надійну базу (secure base). Безпечна гавань описує функцію стосунків у момент дистресу. У надійно організованих стосунках партнер може ставати джерелом заспокоєння й підтримки.
Ненсі Коллінз і Брук Фіні (Nancy Collins, Brooke Feeney) на вибірці з 93 пар показали, що значення має не лише наявність підтримки, а й те, наскільки вона відповідає потребі людини в конкретний момент [9]. Пряме й зрозуміле повідомлення про потребу в підтримці частіше викликало корисну реакцію партнера. Чутлива підтримка, що відповідала запиту, була пов’язана з відчуттям турботи та покращенням настрою.
Якість підтримки насамперед залежить від її відповідності конкретній потребі партнера. Вона не передбачає універсальної відмови від порад чи однакового сценарію для всіх ситуацій. Іноді практична порада є саме тим, про що людина просить.
Підтримка цілей, розвитку й дослідження
Надійна база стосується ситуацій, коли людина хоче спробувати щось нове, ризикнути або розвиватися. Фіні й Роксана Траш (Roxanne Thrush) на вибірці зі 167 подружніх пар досліджували, як партнери підтримують одне одного в цій ролі. Така підтримка була пов’язана з активнішою дослідницькою та цілеспрямованою поведінкою під час лабораторного завдання [10].
Дослідниці виокремили три компоненти якісної підтримки дослідження партнера, що отримали емпіричну підтримку в цій роботі. Перший компонент — доступність: партнер видимо присутній і готовий допомогти, якщо це знадобиться, але не нав’язується заздалегідь. Другий — невтручання: партнер не намагається контролювати процес чи спрямовувати рішення іншого. Третій — активне заохочення: партнер прямо підтримує сам намір спробувати, а не лише реагує на результат.
Це результати одного дослідження, тому три компоненти варто розглядати як емпірично підтриману модель, а не універсальний стандарт підтримки.
Як надійна прив’язаність проявляється в конфлікті
Наведені нижче практики ілюструють конструктивне розв’язання конфлікту, узгоджене з теорією прив’язаності. Це не валідований тест на тип прив’язаності.
Конфлікт без автоматичної загрози стосункам
Конфлікти виникають майже в усіх близьких стосунках, і сам факт конфлікту не свідчить про проблему в парі. Пола П’єтромонако, Дара Грінвуд і Ліза Фельдман Барретт (Paula Pietromonaco, Dara Greenwood, Lisa Feldman Barrett), аналізуючи дослідження конфлікту в дорослих стосунках через призму теорії прив’язаності, звернули увагу на важливе розмежування: не всі конфлікти однаково зачіпають систему прив’язаності [11].
Суперечка про фінанси чи побутові питання не обов’язково активує тривогу щодо стабільності стосунків. Конфлікт, який ставить під сумнів доступність партнера або його готовність слухати й реагувати на потреби іншого, безпосередньо зачіпає прив’язаність і може сприйматися гостріше.
Не відсутність тривоги чи дистанції, а гнучкість
Дослідники прив’язаності описують два способи реагування на загрозу стосункам. Вищий рівень тривожності пов’язаний із гіперактиваційними стратегіями: посиленою увагою до ознак відкидання, наполегливим пошуком близькості та повторних підтверджень. Вищий рівень уникання частіше супроводжується деактиваційними стратегіями: приглушенням потреби в підтримці та збільшенням дистанції [7].
Надійніше функціонування не означає повної відсутності цих реакцій. Людина також може потребувати підтвердження почуттів, гостро реагувати на дистанцію або тимчасово відсторонюватися, щоб заспокоїтися. Відмінність полягає у більшій гнучкості: вона може прямо попросити про підтримку, позначити потребу в паузі й повернутися до розмови після зниження напруження. Окрема реакція під час конфлікту сама по собі не визначає тип прив’язаності.
Пауза, визнання впливу і повернення до розмови
Коли конфлікт загострюється, паузу для зниження напруження можна використовувати по-різному. Дистанція для регуляції стану відрізняється від дистанції як способу закрити тему без наміру до неї повертатися. Це практичне розмежування, а не формально виміряна дослідженнями характеристика.
Орієнтовний час повернення до розмови та фактичне повернення до неї можуть підтримувати відчуття надійності стосунків. Ще одна корисна практика полягає у визнанні власного внеску в ситуацію, навіть коли конфлікт здається спричиненим переважно діями іншого. Йдеться не про взяття на себе всієї відповідальності, а про конкретне визнання того, як тон, час або спосіб висловлювання вплинули на сприйняття партнера.
Межі без відчуження, близькість без злиття
Уникаючий патерн часто описують як самодостатність, і в популярній мові це може звучати майже як перевага. У теорії прив’язаності захисну відмову покладатися на інших іноді називають компульсивною самодостатністю. Така стратегія може формуватися в умовах повторюваної недоступності значущого дорослого [7].
Надійніша організація прив’язаності не вимагає ні повної самодостатності, ні відмови від особистих меж. Людина може звертатися по підтримку й водночас самостійно ухвалювати рішення.
Підтримка партнера також не обов’язково передбачає втручання в його вибір. Навіть доброзичливо мотивоване втручання може обмежувати автономію, якщо підміняє власне рішення людини. Допомога має відповідати запиту й залишати партнеру право вибору.
Межі не зводяться до дистанціювання. Дистанція для уникнення близькості загалом і дистанція для регуляції емоцій під час конфлікту можуть виглядати схоже, але виконують різні функції. Надійніше функціонування сумісне з чітким позначенням прийнятного й неприйнятного без використання розриву контакту як інструмента тиску. Людина може сказати “мені це не підходить” і залишатися емоційно доступною.
Чого надійність не гарантує і чи може вона змінюватися
Описані вище особливості стосуються патерну поведінки, а не гарантії певного результату. Великий метааналіз 245 вибірок і майже 80 тисяч учасників показав, що вищі тривожність і уникання пов’язані з вищими показниками депресивних і тривожних симптомів, самотності та інших негативних психологічних станів, а також із нижчим рівнем благополуччя [12]. Це кореляційні зв’язки, а не докази прямої та стовідсоткової причинності. Люди з надійним патерном також переживають розлучення, конфлікти, самотність і психологічні труднощі.
Прив’язаність не є фіксованою рисою особистості, встановленою в дитинстві на все життя. Метааналіз Кріса Фрейлі (Chris Fraley), що об’єднав лонгітюдні дослідження прив’язаності від немовляцтва до пізнього підліткового віку й початку дорослості, показав помірну, а не абсолютну стабільність патерну в часі [13].
У прив’язаності є відносно стабільні й контекстно залежні компоненти. Вона не є незмінною рисою, але й не зводиться до ситуативного стану, що змінюється щодня. Огляд досліджень психотерапії також показав, що в процесі терапії надійність може зростати, а тривожність — знижуватися. Результати щодо уникання були менш однозначними, а автори огляду наголосили на потребі в додаткових контрольованих дослідженнях [14].
Надійність варто розглядати як тенденцію, чутливу до контексту: партнера, етапу життя та доступної підтримки. Детальніше про набуту надійність можна прочитати в розділі “Earned security — набута надійність”.
Надійність проявляється насамперед у гнучкості. Людина може звернутися по підтримку, витримати тимчасову дистанцію, позначити межу й повернутися до контакту після конфлікту. Страх, ревнощі чи потреба побути наодинці при цьому не зникають, але не стають єдиним способом регулювати стосунки. Близькість підтримує автономію, а автономія не потребує відмови від близькості.
Список літератури
[1] Madigan, S., Fearon, R. M. P., van IJzendoorn, M. H., Duschinsky, R., Schuengel, C., Bakermans-Kranenburg, M. J., Ly, A., Cooke, J. E., Deneault, A.-A., Oosterman, M., & Verhage, M. L. (2023). The first 20,000 strange situation procedures: A meta-analytic review. Psychological Bulletin, 149(1-2), 99–132. https://doi.org/10.1037/bul0000388
[2] Mickelson, K. D., Kessler, R. C., & Shaver, P. R. (1997). Adult attachment in a nationally representative sample. Journal of Personality and Social Psychology, 73(5), 1092–1106. https://doi.org/10.1037/0022-3514.73.5.1092
[3] Brennan, K. A., Clark, C. L., & Shaver, P. R. (1998). Self-report measurement of adult romantic attachment: An integrative overview. In J. A. Simpson & W. S. Rholes (Eds.), Attachment theory and close relationships (pp. 46–76). Guilford Press.
[4] De Wolff, M. S., & van IJzendoorn, M. H. (1997). Sensitivity and attachment: A meta-analysis on parental antecedents of infant attachment. Child Development, 68(4), 571–591. https://doi.org/10.1111/j.1467-8624.1997.tb04218.x
[5] Tronick, E., & Cohn, J. (1989). Infant-mother face-to-face interaction: Age and gender differences in coordination and the occurrence of miscoordination. Child Development, 60(1), 85–92. https://doi.org/10.2307/1131074
[6] Müller, M., Zietlow, A.-L., Klauser, N., Woll, C. F. J., Nonnenmacher, N., Tronick, E., & Reck, C. (2022). From early micro-temporal interaction patterns to child cortisol levels: Toward the role of interactive reparation and infant attachment in a longitudinal study. Frontiers in Psychology, 12, 807157. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2021.807157
[7] Mikulincer, M., & Shaver, P. R. (2003). The attachment behavioral system in adulthood: Activation, psychodynamics, and interpersonal processes. In M. P. Zanna (Ed.), Advances in Experimental Social Psychology (Vol. 35, pp. 53–152). Academic Press.
[8] Feeney, B. C. (2007). The dependency paradox in close relationships: Accepting dependence promotes independence. Journal of Personality and Social Psychology, 92(2), 268–285. https://doi.org/10.1037/0022-3514.92.2.268
[9] Collins, N. L., & Feeney, B. C. (2000). A safe haven: An attachment theory perspective on support seeking and caregiving in intimate relationships. Journal of Personality and Social Psychology, 78(6), 1053–1073. https://doi.org/10.1037/0022-3514.78.6.1053
[10] Feeney, B. C., & Thrush, R. L. (2010). Relationship influences on exploration in adulthood: The characteristics and function of a secure base. Journal of Personality and Social Psychology, 98(1), 57–76. https://doi.org/10.1037/a0016961
[11] Pietromonaco, P. R., Greenwood, D., & Barrett, L. F. (2004). Conflict in adult close relationships: An attachment perspective. In W. S. Rholes & J. A. Simpson (Eds.), Adult attachment: Theory, research, and clinical implications (pp. 267–299). Guilford Press.
[12] Zhang, X., Li, J., Xie, F., Chen, X., Xu, W., & Hudson, N. W. (2022). The relationship between adult attachment and mental health: A meta-analysis. Journal of Personality and Social Psychology, 123(5), 1089–1137. https://doi.org/10.1037/pspp0000437
[13] Fraley, R. C. (2002). Attachment stability from infancy to adulthood: Meta-analysis and dynamic modeling of developmental mechanisms. Personality and Social Psychology Review, 6(2), 123–151. https://doi.org/10.1207/S15327957PSPR0602_03
[14] Taylor, P., Rietzschel, J., Danquah, A., & Berry, K. (2015). Changes in attachment representations during psychological therapy. Psychotherapy Research, 25(2), 222–238. https://doi.org/10.1080/10503307.2014.886791
